УРЯДОВІ САЙТИ

 

Афоризми

Если гора не идет к Магомету, ... Значит, травка была не очень....

Що відбувається в рідному селі

Українське село - про його побут та мальовничість писали Микола Гоголь, Іван Нечуй-Левицький, Ольга Кобилянська та Олександр Довженко. Саме з села почалася Україна, з простих людей, які кров'ю і потом, впродовж століть, творили цілу державу. Але що коїться з українським селом сьогодні?

Дорогинка - чудове село з прекрасними, щирими працьовитими людьми, в якому є церква, середньо-освітня школа, спортивний ліцей, лісництво, сільська рада з сільським головою, секретарем, навіть з своїми депутатами.
 
На перший погляд все тут має бути добре, як кажуть на вищому рівні. Але все це тільки на перший погляд. Доки не почнеш більш активно спілкуватися з місцевою громадою, здається, що в селі всіх все влаштовує, люди мовчать, не прагнуть щось змінювати. Але проїхавшись селом та поспілкувавшись з більш молодими мешканцями стає зрозуміло, що все далеко не так.
Одразу виясняється, що в селі існує невеличка група більш активних людей, які намагаються щось змінити, які налаштовані зробити все для того, щоб село перестало бути сірою масою. Ось про цих активістів, керівництво села та ще декого хотілося більш детально поговорити.

В цій статті навмисно не висвітлюються прізвища односельчан, здається, що кожний один одного впізнає.
Отже стосовно активу. Він існує не так давно - з 2009 року. Почалося все з того, що небайдужі молоді хлопці помітили, що для рідного села з таким відношенням місцевого голови перспектива на майбутнє не дуже райдужна.
Деякі хлопці почали заглядати в чарку, деякі їздити по сусідніх селах в пошуках пригод. Як це часто відбувається, якщо керівництво села не може налагодити роботу зайнятості молоді. В нашому випадку невеликий колектив, як вони себе називають «Громадські активісти», вирішили власноруч рятувати своє село та односельчан від безчинства чиновників.

Ідея як це зробити прийшла сама собою.
Насамперед, вирішили створити спортивний колектив, а саме футбольну команду. 
Потім почали шукати людей, які могли б допомогти фінансово. Та на їхню удачу шукали недовго. При розмові з односельчанами, активу порадили, що можна звернутися до більш старших авторитетних та активних чоловіків, які не відмовляться прийняти участь у такій корисній справі. Так і вийшло. Уже старші товариші з активом села провели збори та вирішили: згуртувати місцеву футбольну команду, знайти площадку для будівництва стадіону та почати тренування. А в майбутньому займатися спортом не тільки на місцевому рівні, але і за його межами, а саме вивести спортивний колектив на районний рівень. Але для цього треба, насамперед, побудувати гідний спортивний майданчик для того, щоб було де приймати спортивні колективи з сусідніх сіл.

У той час це здавалося непідсильною задачою. Але хлопці повірили в себе та змогли подолати цей нелегкий шлях у боротьбі з бюрократією місцевих керівників та їхніх прибічників.
Ось про це і піде подальша мова.
В першу чергу громадський актив вирішив почати з будівництва спортивного майданчика. Та тут виникла проблема, а саме, для того, щоб щось збудувати треба спочатку знайти площадку. 
Звернулись до сільського голови аби він сприяв у наданні спортивному колективу земельної ділянки для будівництва стадіону. 
 
Але відразу було помітно, що зацікавленості в тому, щоб допомогти колективу у пана голови не було. За його словами, на території села вільної землі немає.
 - «То ж вибачайте!».

Та вже через декілька днів сільський голова особисто підійшов до активу села та запропонував: - домовитись з дирекцією школи відбудувати старий стадіон, який знаходиться на території учбового закладу. Хоча для активу села це був не найкращий варіант, так як, по перше, майданчик був в дуже занедбаному стані, а по друге, школа знаходиться на балансі управління освіти, а в той час, в селах почали масово закривати школи. Тож активісти спочатку відмовилися. Але сільський голова почав переконувати, що найближчим часом школа буде передана на баланс сільської ради.

Ще тоді здалося незрозумілим таке дивне перетворення, спочатку було сказано: - «Нічого і нічим не можу допомогти», а потім: - «Для вас хоч зірочку з неба, і допоможу чим зможу, і школу переведемо на баланс сільської ради», і таке ін.. Це трохи пізніше зрозуміли, що сталося. А відбулася розмова з більш кмітливішими прибічниками, які підказали, що треба підтримати. Тут і перед районом буде про що звітувати, та й копійку можна буде відмити. Але ж актив про такі низькі наміри «еліти села» в той час, навіть і не здогадувався.
Хлопці трохи порадились з більшістю та й погодилися, тому що треба було як найшвидше заохочувати молодь прийняти участь у спортивному житті села.

Будувати, а точніше відбудовувати стадіон почали своїми силами. Зібралось понад 30 чоловік активістів. На допомогу прийшли односельчани, в яких була власна техніка, а саме: трактори, накидачі та інше. Деколи накидали землю вручну. Таким чином, саме в ту пору на стадіон було привезено більш 50-ти причепів землі.
Також від місцевого кар’єру було надано колективу біля п’ятидесяти тон землі, що суттєво допомогло зробити рівним ландшафт футбольного майданчика.
А самі відчайдушні активісти теж намагалися допомогти колективу фінансово. Тож одного разу найнялися на роботу до одного із дачників копати траншею. Та всі виручені кошти віддали в так званий фонд спортивного колективу. В ту пору настільки згуртувався дружній ініціативний колектив, що такій організаційній роботі позаздрили навіть керівники з району. 

Саме після того, як стадіон був майже закінчено, уже й засіяли траву, яку купували за зібрані кошти, - тут з’явилися місцеві депутати, які запропонували взяти на посаду інструктора по спорту, людину з їхнього осередку (пізніше теж стало зрозуміло з яких міркувань).

Відтоді як відбулася зустріч з місцевими депутатами та було прийнято колективне рішення погодити посаду інструктора із спорту, минув рік.
За той рік спортивний колектив встиг заявитися в першу лігу району з футболу та впевнено перемогти, зайнявши перше місце.

Та на цьому все не зупинилося. Спортивний колектив разом з активом села відбудували ще один маленький стадіон - тренувальний. Також намагалися налагодити відносини з інструктором по спорту. Було трохи важко, але якось було.

Нарешті в серпні 2012 р. була призначена дата відкриття стадіону.
Були запрошені деякі чиновники з Фастівського р-ну, місцева громада, односельчани що досягли певних вершин своєї кар’єри та впливові люди з району. Із присутніх хтось дарував м’ячі, хтось форму, а хто і фінансово підтримав спортивний колектив. Кошти від меценатів, які вже чули про досягнення колективу, отримував саме інструктор по спорту. 
Потім в справи почав втручатися все той же славетний голова та став роздавати вказівки та поради інструктору по спорту. Що то були за вказівки не зрозуміло, але хлопці відчули негатив, який виливається на команду.

Саме після цього колектив почав помічати, що з їх наставником щось не те, він почав сторонитися команди, було помітно, що не може знайти спільної мови з більшістю, став роздратований, не може підтримати спортивний дух команди і це дуже відчували на собі спортсмени.
Але потім була ще одна перемога на районних змаганнях в першій лізі.
А вже сезон 2013 р. почався з того, що багато гравців команди просто відійшли від футболу, пояснюючи це грубим відношенням інструктора по спорту до них.

Неякісна робота, непрофесіоналізм інструктора із спорту довела команду, яка згуртовувалася довгих п’ять років, до розколу.
Згодом відбулися збори спортивного колективу зі своїм наставником, де команда запропонувала відзвітувати про зроблену роботу, про гроші, які були зібрані командою, небайдужими людьми та меценатами при відкритті стадіону, а це по місцевим міркам чимала сума.
Але виявилось, що коштів у наставника нема, та де вони поділися чіткої відповіді він дати не зміг. Обуренню не було меж. Колектив зрозумів, що їхній наставник уже не є їхній, та вже й не наставник. 
Після чого відбулося те, що відбулося.
Команда висловила свою недовіру інструктору із спорту та порадила написати заяву на звільнення. 

Але це тільки частина розповіді про нечистих на руку людей, які проживають в такому прекрасному селі з миловидною назвою Дорогинка.
Сама назва «Дорогинка» від слова – дороге. Мабуть дороге серцю село? А можливо і тому, що щоб зробити тут якусь цивілізацію, то дуже дорого прийдеться заплатити?
Адже протягом довгих років керівники села тут палець об палець не ударили. 
Ось і поведінка теперішнього голови сільської ради з самого початку прибування його на цій посаді видалась дивною та незрозумілою.
Притому, якщо взяти до уваги той факт, що бюджет с. Дорогинка кожного року поповнюється майже на два мільйони гривень.А пан сільський голова головує з 2005 року, вже майже два терміни. Та зробити щось корисне для села встиг дуже мало, точніше кажучи, не встиг зовсім, так як голова у голови боліла зовсім за інше, наприклад, що можна викрутити з бюджету села, адже він (мається на увазі бюджет села) самий багатий в районі. Невже не можна за дві каденції трохи підлатати дорогу, адже вона в дуже критичному стані, або хоч якось окультурити село, зробити його трішки привабливим для людей.

А ось, наприклад, виділити кошти з Дорогинського бюджету на підтримку іншого села, в якого справи більш привабливі, це будь ласка. 
А чи така схема не є корупційна?
 
Та й прибічники, що наближені до голови, теж мало думають про розвиток села, хіба у них буде боліти душа за односельчан, вони також зацікавлені на чому погріти руки. Ціль у них одна, швидше, навипередки увірвати шматок побільший та по жирніший.
Тому тільки вони мають доступ до кар’єру. Адже мало хто з односельців, маючи свій транспорт, можуть обслуговувати населення села щебенем або відсівом. 
Не всі з односельчан мають можливість взяти в оренду приміщення майже в безоплатне користування.
Не всі можуть засіяти поле сільськогосподарською культурою, не маючи договорів з власниками паїв. До речі за підрахунками спеціалістів з кожного гектара можна отримати від 20 до 50 тисяч гривень. Тобто, необліковані, засіяні і засаджені землі приносять чималі прибутки.

Та за всі ці блага треба віддячувати своєму благодійнику. Ви зрозуміли за кого йде мова?… Цей процес дерибану, точніше звичайнісінька корупція, триває уже не один рік.
Не без участі сільського голови проводиться вирубка та вивіз лісу в такій безмежній кількості.
 
Вдумайтесь! За останніх п’ять років було знищено близько тисячі гектарів лісу тільки в Дорогинському лісництві.

З усього видно, що схема розкрадання лісу в районі, яка започаткована ще «регіоналами», стала масштабною та набрала великого розмаху по всій області.
 
 
 
 
 
 
Наведені факти є підтвердженням того, що діє добре спланована корупційна схема відмивання мільйонів гривень на дорогинській деревині.
Не обійшов сільського голову і скандал по наданні земельних угідь ТОВ «Укрміськбудпроєкту», мається на увазі мисливські угіддя та незаконно збудовані споруди замовником яких, а також фактичним користувачем були колишній генеральний прокурор України Пшонка В.П., та члени його родини.
Не за просто так були підписані папірці на дозвіл.
Ось так організували своє благо пан голова та його прибічники. 
Питання друге, чи має право на ці всі блага людина, яка повинна в першу чергу дбати про своє село, про дороги, про довкілля, про односельчан, які висловили йому свою довіру на виборах 2010 р. Та за цією мотивацією він без згоди громади не має права навіть зрізати дерево, яке росте на території сільської ради.
Чи не так?

Та це тільки частина тих фактів з якими поділилися мешканці села. Ще ні слова не сказано про те, як організовував сільський голова поїздки на антимайдан підтримувати «Партію регіонів» під час революції Гідності. Ні слова не сказано про те,як місцеві хлопці, що приймали активну участь в революції, приїхали в рідне село та зайшли поспілкуватися з головою про його подальші наміри. Він їх просто обізвав «титушками», добре розуміючи значення цього терміну.А прибічники голови, побачивши автомобілі майданівців, з встановленими прапорами України, назвали їх «сепаратистами».
 
Чи не це є вершиною цинізму?

А про відношення до церкви в рідному селі тут навіть говорити зась. 
Ні для кого не секрет , що священик та сільський голова – люди на селі найбільш авторитетні та впливові. Потягнути ж віз сільських проблем можна лише, коли обидва керівники громади, релігійної та територіальної, будуть в одній упряжці.
Конструктивний діалог церкви і влади приносить тільки користь для обох сторін.
Але все це не має жодного відношення до дорогинського сільського голови. 
Людина, яка привикла, навіть, в Божому храмі бачити зло, про що можна говорити. Ну не може голова бачити, як священик з громадою села, закатавши рукави, будують церкву.
Бунтує він проти цього, адже не привик він, щоб щось будувалось, відновлювалось для громади. А може він проти Української православної церкви? А може взагалі безбожна людина? А може ще гірше?
Може йому здалося, що в нього малі достатки, то він вирішив ще й душу продати дияволу?
Але ж нехай сам зрозуміє, що з ним коїться, та шукає Бога в серці, може це його якось виправить. 
Хоча!?

Нехай зрозуміють нарешті всі керівники та їх прибічники, так звана «еліта»,режим «януковича» скінчився. Незабаром почнеться «майнова люстрація».

Готуйтесь!



24.03.2015 | Админ | Перег. 702 | Ком. x | Категорія: Життя села