УРЯДОВІ САЙТИ

 

Афоризми

Белый ужин! Дамы кормят мужчин!

Історія села

Село Дорогинка

За легендою на чудових багатих землях поселився козак Дорош, звідки і пішла назва. Спочатку село називалось – Дорошинка, а потім Дорогинка.  Є відомості про існування на місці села давньоруського поселення. В часи царської Росії село Дорогинка входило до Васильківського повіту Київської губернії.

Відомості про Дорогинку в книзі Лаврентія Похилевича «Сказанія о населенныхъ мѣсностяхъ Кіевской губерніи» (Київ, 1864).
За археологічними розкопками, які проводились в 1986-1987 роках інститутом археології село існувало ще ХІІ столітті. Але розміщене було в іншому місці – цю місцевість сучасні жителі називають «селищем». Як називалось село невідомо. Вірогідно, поселення було знищено татаро-монголами. Але ніяких відомостей за той час не збереглося.

Навколо села були ліси, луки, пасовища та пахотна земля. Повз село текла річка Шкарівка. Тепер замість річки утворилося девять ставків, які в народі називають: «Вовчинці», «Курятник», «Громацький», «Хруштаківський», «Гончарівський», «Кіровський»,  «Ближній» та  «Дальній».  Ставок  «Панський» в ХІХ століття  разом з лісом та  землею належав пану Здебському.

Перші писемні відомості про село знаходимо в матеріалах «Архива Юго-Западной Росии», 1876 рік, де офіційно згадується, що вже в 1593 році в урочищі було поселення під назвою «Дорогинка». В селі нараховувалося 60 дворів, жителів було 817 чоловік.
У 1593 році займались переважно землеробством, переважали озимі, займались городництвом, садили картоплю, сіяли льон, коноплі, кукурудзу, буряк, садили цибулю. Займались селяни і тваринництвом. Під лісами було зайнято біля 1000 десятин, в яких росли дуб, сосна, береза, вільха. В лісах водились дикі звірі: вовки, зайці, кози.

В 1600 році в селі була побудована Свято-Михайлівська церква – сама найстарша в Україні. В першій половині 70-х років Св'ято-Михайлівську церкву перенесено до музею архітектури та побуту під відкритим небом, що в cелищі Пирогів під Києвом, де вона функціонує і до сьогодні як Храм Святого Архистратига Михаїла.
 
 
 
До 1871 року жителі села були кріпаками підполковника Лисенка, а після його смерті належали Вірі Контович та її чоловіку Арнольду Роберту.
 
До кінця ХІХ ст. населення Дорогинки було майже неписьменним. У селі діяла церковнопарафіяльна трикласна школа. У школі працював один учитель. Всі три класи навчались в одній кімнаті. Всього учнів було 40-50, хоч на кінець навчального року їх кількість значно зменшувалась. Дітей залишали пасти худобу, виконувати різну сільську роботу. Вивчали в школі такі предмети: псалтир, часослов, російську мову та арифметику, Закон Божий викладав священник, а інші предмети вчитель.

Населення Дорогинки брало активну участь у революційних подіях 1905-1907 років. У 1907 році уїздна земська управа запланувала побудувати однокласну школу. В наступному 1908 році на добудову Дорогинської школи в проектно-кошторисній документації було заложено 4250 карбованців. Незабаром серед села з'явився одноповерховий цегляний будинок школи. Будівництво другого приміщення розпочалось у 1909-1910 роках. Перша світова війна все зупинила. Добудували школу вже у 1926 році. Після 1917 року в селі працювала школа, бібліотека, клуб, ФАП (фельдшерсько-амбулаторний пункт).

Перші органи Радянської влади у с. Дорогинка з'явилися у 1918 році. У 1919-1920 роках організовано комнезам  (комітет незаможних селян) в  Росії їх називали комбіди. 
З приходом радянської влади почалися зміни на селі,  було створено три колгоспи: ім.Кірова, «Ленінський шлях» та  «8 Березня».
З кожним роком Радянська влада ставала міцнішою та  вирішила серйозно взятися за селян, всяка видимість демократії була відкинута.
Селян почали масово заганяти в колгоспи.
Всякий спротив придушувався. Якщо селянин не хотів йти до колгоспу, то його обкладали такими податками, що він міг або розоритися, і вмерти з голоду, або щоб вижити вимушений йти в колгосп. 
Особливо впертих розкуркулювали, арештовували і виселяли, забирали в табори.
Праця в колгоспах була дуже важка.

Все робилося вручну. Адже своїх тракторів в колгоспах не було.
Оплата в колгоспах проводилась по трудо-днях, або як казали в народі «працювали за палочку». Говорили так тому, що кожного дня бригадир відзначав у відомості зроблену роботу і ставив в клітинці риску — 
«палочку». Але за запізнення, хворобу, невиконання норми могли поставити навіть 0,25 трудодня. За один трудодень, бували випадки, давали навіть майонезну баночку вівса. Це вважалось як винагорода за якісну працю. Кожному колгоспнику на руки видавалась трудова книжка колгоспника. Всі виконані роботи і кількість нарахованих йому трудоднів бригадир записував у ТКК. Документів, які посвідчують особу, у селян практично не було і втекти з села в інше село, або в місто було дуже і дуже важко. 
В ті часи могли засудити селянина навіть за те, що  він, після зібраного урожаю, підібрав пшеничні колоски на колгоспному полі.
Часи були душе не прості.

В 1941 році Дорогинську семирічну школу закінчило 70 учнів одразу після випускного балу майже всі юнаки пішли добровольцями на війну.

Під час окупації школа була пограбована, діти не навчались, а приміщення школи використовувалось як німецька катівня. Саме на території школи окупантами були закатовані Педченко Лукію Антонівну, Задорожнього Василя, Сьомкіну Марію Титівну.
У 1943 році діяла антифашистська група партизан під командуванням Героя Радянського Союзу А.С. Грисюка.
За домогу партизанам геройські загинули від рук ворога комсомольці-випускники Дорогинської школи Педченко Іван Михайлович, Педченко Микола Федорович та Барсуков Василь Григорович.
Також велику роль відіграли в домопозі партизанам піонерки дорогинської школи Никоненко Віра Петрівна та Даниленко Надія Іванівна, які були зв’язківцями в загоні.

Після Великої вітчизняної війни школу було відбудовано. З 1944 року директорами школи були Педченко Віра Михайлівна, Бондаренко Петро Іванович, Попович Іван Пилипович, Чиркова Галина Ільківна, Лисак Андрій Васильович.

У 1986 році після Чорнобильської катастрофи розпочинається будівництво селища для переселенців із 30-км зони.
У Дорогинці була залучена будівельна організація Вінницької області яка за три місяці спорудила 45 будинків, куди були переселені 68 сімей (123 особи) із села Терехів Чорнобильського району.
У тому ж році під чорнобильську програму розпочато будівництво лазні, школи, їдальні, побут комбінату, фапу. Але лазня була недобудована в зв’язку з відсутності фінансування, а побутовий комбінат проіснував лише до 2007 р. після чого за рішення місцевих депутатів за дорученням сільського голови Андрійченка О.Г. це приміщення було продано. 

На даний час в селі Дорогинка працюють:
  • Дорогинське лісництво;
  • Дорогинська ЗОШ І-ІІІ ст.;
  • Дорогинська церква Святого Архистратига Михаїла, УАПХЦ;
  • Дорогинська сільська рада;
  • Медична амбулаторія ЗПСМ;
  • Магазини;
  • Сім приватних підприємців.
В червні 2011 року відкрито будинок сімейного типу «Нова Надія».
Землі колишнього колгоспу ім.Кірова розпайовані і перебувають в оренді ПСП «Шевченківське» с.Гореничі Києво-Святошинського району.

Станом на 01.08.2011 року населення по селу Дорогинка становить – 748 чоловік, без реєстрації проживає ще більше.

Свято «День рідного села» проводиться 6 липня на Івана Купала. 

Село Кощіївка
Село Кощіївка підпорядковане Дорогинській сільській раді. Розташоване за 3 км від села Дорогинка. Село розташоване над річкою Унавою, біля річки Ірпінь, перед віковічними лісами, серед яких Чернечий ліс. Заснування села відноситься часів Київської Русі. Підтвердженням цього є археологічні знахідки. З інших джерел відомо, що заснування Дорогинки і Кощіївки відноситься до початку XIV ст., а точніше – 1457 років. Можна передбачити, що першими поселенцями були хлібороби на прізвище Кощії, що й послужило для назви села. Крім хліборобства Кощіївці займалися гончарством. Річки Унава та Ірпінь були щедрими на рибу, у лісі збирали гриби і ягоди.
Кощіївці брали участь в партизанському русі під час війни. До 1917 року в селі була церковно-приходська школа. Після Жовтневої революції в селі працювала школа, клуб, медпункт. У Кощіївці колгосп утворився в 1929 році під назвою «Нове життя», пізніше перейменований на ім.Якіра, а в 1937 році перейменовано на колгосп «20-річчя Жовтня». В 1957 році колгосп та сільська рада об'єдналися з Дорогинкою.
Населення становить – 174 особи, на постійній основі без реєстрації ще проживають 25 осіб.
В селі працює Фап, культурно-освітня установа «клуб-бібліотека», магазин.
На території сільської ради відкрито і працює Кощіївський гранітний кар'єр. Багато жителів працюють на даному підприємстві. Великі надходження поступають на рахунок сільської ради.